Періодичні видання : [5]

"Волинська народна газета"— Перше число «Волинської народної газети» вийшло у Житомирі 11 квітня 1918 року в друкарні Волинської губернської народної управи (Київська, 11). Вона ж, управа, була видавцем газети, а редакція знаходилася за адресою: вулиця 1812 р. (В. Вільська), 41.

У першому числі вміщено статтю «Тарас Шевченко», вірш Людмили Волошки «О, моя рідная Земле». Під псевдонімом «Старий» видруковано оповідання «Панщинник». Є всі підстави вважати, що авторство його належить відомому етнографу, активному діячеві Товариства дослідників Волині і учаснику національно-визвольних змагань Василю Григоровичу Кравченкові. Під цим псевдонімом він неодноразово виступав у місцевій пресі, в т. ч. і за радянських часів. До речі, у другому числі «Волинської народної газети вміщено замальовку-нарис В. Кравченка «Никон з Медвежого» (теж під псевдонімом Старий).

Чимало місця в газеті займають офіційні матеріали, оголошення, хроніка. Перше число газети мало 20 сторінок. Кількість сторінок не була постійною, коливалась від 16 до 32. Вартість одного примірника газети становила 30 копійок, пепедплата на один місяць – 1 карбованець.

У наступних числах «Волинської народної газети» серед авторів зустрічаємо прізвища відомих діячів національно-визвольних змагань епохи УНР, зокрема – братів Никанора і Петра Абрамовичів.

Петро Никандрович очолював позаштатний відділ Волинської губернської освіти і виступив в декількох числах газети з циклом публікацій, присвячених позашкільній освіті. Згодом, у жовтні 1919 року, він став першим ректором Волинського інституту освіти в Житомирі. Никанор Никандрович Абрамович виступив із циклом статей про становище позашкільної освіти у південній Волині. Никанору Абрамовичу належить також цікава для сучасних дослідників інформація про діяльність Товариства дослідників Волині. Священик Петро Антонович, автор краєзнавчої книжки для учнів українських шкіл «Коротенька історія Волині», у декількох числах газети видрукував педагогічні нариси, в яких проаналізував стан українізації у школах Волині.

Заслуговує на увагу дослідників творчості письменника Клима Поліщука публікація в часописі волинської легенди «Дівич-гора». Письменник у той час мешкав в Житомирі, регулярно виступав на сторінках місцевої преси, брав участь у роботі волинської «Просвіти».

Цілі і завдання часопису редакція задекларувала у зверненні до передплатників: зокрема, зазначалося, що газета особливу увагу приділятиме висвітленню справ міського самоврядування, народної освіти та просвітницького руху, громадського та культурного життя Волині. Велику увагу редакція планувала приділяти публікаціям офіційних матеріалів, нових законів Українського уряду, огляду діяльності Української Центральної Ради тощо. Окрім того, газета мала друкувати практичні поради по сільському господарству, агрономії, кооперації, медицині та ветеринарії, розраховуючи, в першу чергу, на сільського читача. Окремий розділ присвячувався красному письменству, на сторінках часопису планувалося друкувати оповідання, нариси, повісті, вірші, а також огляди літературних новинок і рецензії на нові книжки.

Як бачимо, цілі і завдання часопису цілком співпадали із завданнями культурної революції молодої Української держави. Про це свідчить і текст передовиці під досить красномовною назвою «Повороту назад бути не може». Ось її фрагмент:

«Народ наш будує власну, незалежну державу. Народ наш вступив в коло вільних народів усього світу. В сей час перед освіченою частиною народу нашого, перед усіма живими силами його стоїть велике завдання, велика праця. Треба сил і вміння докласти, щоб справді незалежна Україна серед світових держав мала належне їх почесне місце. Стане се тоді, коли в себе вдома Україна встановить добрий лад, встановить порядок. Од життя хатнього залежить життя надвірне держави...»

І далі: «Ясно для кожного, не засліпленого своєю користю, що добробут і щастя України залежить од поліпшення гіркої долі Українського народу, задоволення його вимог не тільки національних, а, головним чином, соціальних. Розумна соціальна політика нашого уряду врятує Україну з теперішньої страшної руїни, дасть народові нашому те, чого він отдавна прагне, зробить його правдивим паном на своїй землі... Тяжкою працею, великим лихом далась Україні і Українському народові воля й незалежність і він її назад не віддасть».

Глибоко трагічно, що більшість тез цитованого фрагменту не втратив актуальності для України і через 85 років від часу публікації... («Вільне слово», 23 січня 2004 р.)