Художня література українських письменників іноземною мовою : [2]

"Ukrajinski knjizevni huligani : Izbor iz suvremene ukrajinske proze"— Мабуть, кожна вихована людина, привчена з дитинства до читання літературних творів, щиро здригнеться від словосполучення «літературне хуліґанство». Справді ж бо, ненормативна лексика, жарґонізми, врешті, звичайний суржик, що їх ледь не щодня чуєш на вулицях будь-якого українського міста, містечка чи то й села, навряд чи в когось викличе замилування. Та все ж таки... все це існує. Хіба справжній (себто талановитий, якщо ще не видатний) український письменник утримається, щоб не пройти повз ці смаковиті принади людського мовлення? Власне, саме мовними засобами письменницька рука яскраво вимальовує типажі, які живуть у їхніх творах. А тут уже і пішло, і поїхало: який твір — такі й типажі, які типажі — така й їхня мова... Та не тільки українському читачеві пощастило насолодитися сьогоденними «хуліґанськими» творами, бо ж 2002 року в Хорватії вийшов друком збірник оповідань сучасних українських письменників під назвою «Українські літературні хуліґани». Якраз до 10-річного ювілею взаємного визнання України і Хорватії! Отже, хорватський читач одержав змогу познайомитися з такими відомими на теренах України іменами, як Геннадій Шкляр, Богдан Жолдак, Юрій Винничук, Микола Рябчук, Юрій Ґудзь, Євгенія Кононенко, Василь Ґабор, Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Василь Врублевський... Саме їхні оповідання і твори деяких інших літераторів увійшли до пропонованого збірника. Відкидаючи зайву дискусійність щодо «пристойності» мови творів, варто зазначити, що перекладачі хорватською мовою — Людмила Васильєва, Алекса Павлешин і Дамір Пешорда — вчинили справжній літературний подвиг, донісши до наших слов’янських братів важкий, а часто практично й неможливий, переклад української «хуліґанської» лексики.