Журнали : [42]

Як це все розпочиналося? — «…зважаючи на концепцію «Авжеж»: він завжди був журналом літературних дебютів, на хвилі якого прийшло в українську літературу нове покоління. …На початку 90-х «Авжеж» був чи не єдиним виданням, що опікувалося молодими прозаїками, поетами, критиками, перекладачами. Друкувалися й ті, кому потрібно було надати підтримку» В. П. Гребьонкін/ Поліграфія і видавнича справа. – 2005. - №42. – С. 25-29.

«…у журналі видрукувано твори близько 250 авторів! Тут зустрінемо імена, які ототожнюються з творенням літературного процесу останніх літ в Україні: Василь Герасим’юк, Михайло Григорів, Юрко Гудзь, Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Оксана Забужко, Микола Закусило, В’ячеслав Медвідь, Кость Москалець, Євген Пашковський, Микола Рябчук, Валерій Шевчук. Водночас «Авжеж!» дав старт Володимирові Даниленку, Іванові Козаченку, Василеві Махну, Тризубому Стасу, Олесю Ульяненку. І це закономірно, зважаючи на концепцію «Авжеж!»у: він завжди був журналом літературних дебютів, на хвилі якого прийшло в українську літературу нове покоління. …Так, на початку дев’яностих «Авжеж!», по суті, був єдиним виданням, що опікувався молодими прозаїками, поетами, критиками, перекладачами.

Як це все розпочиналося? …у 1989р. у Житомирі з’явився самвидавський літературний альманах «Житній ринок». Видати його допоміг Фонд громадської ініціативи, а ідею виносили Василь Врублевський разом із Володимиром Даниленком [обидва на той час – журналісти обласної молодіжної газети]. Те число «Житнього ринку» було першим і останнім… Для продовження традицій хотіли зберегти назву, бо Житній ринок для Житомира – це дуже символічно. Це місце, де збираються низи, верхи, мафія і всі інші… Редактор «Житомирського вісника» [який став новим видавцем] з тактичних міркувань наполіг на зміні назви, аби не лякати цензуру і партократів згадкою про опозиційну громадську організацію. Шарпанина з назвою ледь не стала яблуком розбрату. Вирішили так: написати найабсурдніші назви, які тільки збредуть у голову, і вкинути папірці до капелюха… Було витягнуто «Авжеж!»…

…ще до виходу першого числа «Авжеж!» мав антиофіціозну, фрондерську спрямованість. Окрім суто молодіжного характеру видання, вона знайшла свій вияв ще у декількох особливостях концепції журналу.

Перш за все, саме тут на ту пору могли бути видрукуваними твори, що побачити світ в інших виданнях в силу суспільних обставин не могли. Передовсім треба згадати роман Василя Рубана «На протилежному боці від добра» (в авжежівському варіанті – «По той бік добра») та антирадянські пісні Тризубого Стаса (окрім журнальної публікації кількох текстів, на початку 1991-го видано також окрему збірку).

Україна взнавала багато нових (старих) імен – не в останню чергу також і завдяки «Авжеж!»еві. Багато з цих імен були пов’язані з Житомирщиною. Так, у журналі з’явились уривки з мемуарів Івана Фещенка-Чопівського (1991), одна з перших публікацій в Україні поезій Олега Ольжича (1990), поезії та роман «Гуляйпільський батько» Клима Поліщука (1990-1992). Можливо, найзначнішою заслугою «Авжеж!»у саме на терені відкриття незаслужено невідомих імен було видання у вересні 1990-го зб. «Поети української діаспори» (як спецвипуску альманаху), упорядкованого Ігорем Римаруком та Володимиром Цибульком до Всесвітнього фестивалю української поезії «Золотий гомін», де було надруковано поетичні твори Емми Андрієвської, Романа Бабовала, Богдана Бойчука, Віри Вовк, Степана Гостиняка, Асі Гумецької, Олега Коверка, Юрія Коломийця, Стаса Лучківа, Тараса Мурашка, Ярослава Павуляка, Марії Ревакович, Остапа Тарнавського, Юрія Тарнавського, Мойсея Фішбейна.

…редакція «Авжеж!»у представляла як невідому в нас до тих пір (та досі актуальну!) літературно-критичну працю Володимира Державіна «Проблематика стилів і плужанство за кордоном» (1992), так і забуті праці історичного характеру: «Житомирський погром 1905» Іллі Галанта (1990) та «Юрій Немирич. Епізод з історії Волині XVII століття» (1990-1991).

Ще одна характерна особливість «Авжеж!»у бере початок від духу спротиву – еротичний елемент літератури в різноманітних його виявах: від досить відвертих, як на той час, епізодів роману В.Рубана до літературно-критичної Петра Камінського «Еротика в українській поезії» (1991), від перекладу мемуарів французької порнозірки Сільвії Бурдон (1991-1992) до, власне, перших зразків української еротичної прози – оповідань та повістей В.Врублевського «Фатальний кінець коханця Олдріджа» (1990), «Як я став імпотентом» (1991), «Текля з Марією та ще хтось третій» (1993).

Хрестоматійний збірник «Проклятого віку струна» (упор. та автор вст. ст. В.Врублевський), виданий у серії «Бібліотека журналу «Авжеж!» (1992), окрім імені Клима Поліщука, представив читачам ще двох «із сплюндрованого тла епохи» - Людмилу Волошку та Якова Савченка.

В «Авжеж!»і друкувались культурологічні статті Тамари Гундорової («Український постмодернізм: питання критики культури», 1993) та Юрка Гудзя («Великий міст та розірваний простір», 1991).

Варта осібної уваги тема перекладної літератури на сторінках «Авжеж!»у, який виявив чимало яскравих зразків у перекладах з різних мов, перекладах різних видів і жанрів. На сторінках журналу українською мовою звучала латвійська, литовська, японська, німецька, російська, американська, а також англійська та польська поезія. В «Авжеж!»і вперше було надруковано уривок із перекладеного Іриною Фрідріх роману Патріка Зюскінда «Запах» (1993). Окремо варто згадати про найпершу в нашій країні публікацію п’єси Вацлава Гавела («Вернісаж», 1991) та перекладену Тарасом Возняком працю Мартіна Гайдеггера «Гельдерлін і сутність поезії», що побачила світ у рамках проекту «Журнал «Ї» в гостях в «Авжеж!». До речі, «Авжеж!» також встиг погостювати на шпальтах журналу «Київ» (1991). На сторінках різних номерів можна зустріти чи не більшість видів образотворчого мистецтва: графіку, малюнки, живопис, екслібриси митців з різних міст України, а також Вільнюса й Москви. Майже символічною могла б видатися картина зміни пріоритетів – від злободенних у 1990-му році карикатур А. Хійбуса до вишукано стилізованої а la modernе комп’ютерної графіки О. Мелік-Адамова (1995) та «знаку доби» - артефактів В. Олійника (1997).

Премія «Авжеж!»у : «В час тотальної комерціалізації чи не всіх існуючих сьогодень премій журнал «Авжеж!» започатковує чисто моральну відзнаку – АВЖЕЖІВСЬКУ ПРЕМІЮ». Присуджувалась в чотирьох номінаціях: «За найпомітніший внесок в національний літературний процес» - Володимиру Даниленку за упорядкування антології «Квіти в темній кімнаті» та «Опудало», а також за низку прозових творів та літературознавчих праць, надрукованих в українських часописах; «Найяскравіший дебют року» - Олександру Черненку за поему «Місто» («Авжеж!», 1997, ч.34-35); «За активну діяльність в царині літератури» - Андрію Савенцю за власні поезії, переклади з англійської, літературознавчі та культурологічні статті, опубліковані в періодиці; «За багаторічну літературну працю і сподвижництво на ниві національної ідеї» - Анатолію Шевчуку за збірку оповідань «Вертеп добра і зла», прозові твори, друковані в періодиці, рукопис книги «Житомирські етюди». Премія присуджувалась один раз («Авжеж!»,1997, ч.37).

Звичайно, мистецький характер журналу був би неповним без залучення, власне, мистецтвознавства. Що ж до останнього, то критичні нариси час від часу гармонійно доповнювали репрезентовану творчість (маються на увазі статті Ю. Гудзя та В. Даниленка).

Кільканадцять книжок побачили світ у видавництві «Авжеж!», заснованому 1993 року, - їхні автори Н.Самчик, Т.Пишнюк, А. Сірик, В.Врублевський, А.Куліш, В.Шинкарук, В.Мойсієнко, Ю.Кондратюк, а також антологія молодої поезії Житомира «Переказ про повітря» (1995) та збірка учнівських віршів «Пролісок» (1996). Заслуговує на увагу й книжкова серія «Бібліотека журналу «Авжеж!», яка започаткована ще в перший рік виходу журналу (понад два десятки видань). А за 1996-1998 роки, як продовження традиції, в рамках фондованого видавцями культурологічного проекту «Інтелект XXI» з’явилося кілька збірок молодих поетів та прозаїків.